Віра в себе

Що це таке? Це коли людина знає: «Я можу в зробити те, що хочу, бо вірю в свої сили».

Психологи вважають віру в себе необхід­ною складовою психологічного комфорту і дають таку характеристику здорової, упевненої в собі особистості: вона незалежна, не приховує свої бажання і почуття; розмовляє спокійно, дивлячись співрозмовнику в очі; може взяти на себе відповідальність, вміє попросити допомоги і надати її; вміє ввічливо сказати "ні". Натомість невпевнена і людина, що не володіє згаданими вміннями, уникає спілкування з людьми і тих ситуацій, г де, на її думку, вона може осоромитися.

Упевнена людина скаже: «Я зроблю це зараз, у мене має все вийти». Невпевнена буде прораховувати варіанти та можливі невдачі. Для невпевненої людини головне — як її оцінюють усі навколишні, а для впевненої — як вона сама себе оцінює і як її оцінюють люди, яких вона поважає.

Сором'язлива дитина

Ваша дитина — боязка і сором'язлива, і вас це тривожить? Насамперед, не треба заздрити батькам шибайголів — у них свої проблеми, не менш серйозні, ніж ваші. Адже кожна дитина від народження має свої чесноти і недоліки, які компенсують один одного. Не буває ідеальних дітей, як і дітей із суцільними недоліками. До речі, сором'язливі діти зазвичай мають творчий потенціал, розвинуту фантазію (саме тому мають сильну потребу побути на самоті), во­ни спостережливі, виконавчі, відповідальні, і батьки мають їм допомогти розкрити свої таланти. Дуже часто саме в творчості вони переважатимуть інших дітей, що дасть їм упевненість у своїх силах.

То чому одні діти сміливі й відкриті, а інші — боязкі й сором'язливі? Ще давньогрецький лікар Гіппократ вирізнив 4 типи особистості, які тепер називаються темпераментами. Стримані діти від самого народження сприймають усе нове обережно і нерішуче, лякаються незнайомих людей і явищ, шукають захисту у матері. Вони такими народилися, а завдання батьків — підкоригувати це, згладити (а не поглибити!) боязкість. На жаль, буває, що батьки самі перетворюють активних сміливих дітей на боязких, невпевнених у собі. Відчуття СЕБЕ у віці до 5 років є базою для формування внутрішнього світу дорослої людини.

Батьківські помилки

Сором'язливість насамперед пов'язана з низькою самооцінкою: малюк оцінює свої здібності нижче від тих, якими вони є насправді. На формування підвищеної сором'язливості, крім вродженого темпе­раменту, впливають такі чинники та помилки у вихованні:

·         - рання і тому болюча розлука з матір'ю, ко­ли дитина залежить від настрою навколишніх людей, що формує у неї невпевненість. Якщо маєте можливість — не кваптеся віддавати дитину в ясла чи наймати няню;

·         - надмірна принциповість і суворість батьків, що виявляють свою любов і турботу залежно від того, наскільки дитина виправдає їх очікування і вимоги. Надмірна вимогливість і суворість до боязких дітей призводить до протилежного результату. Дитина має знати, що її люблять завжди, незалежно від її поведінки і результатів;

·         - завищені очікування і вимоги до дитини з боку батьків часто є причиною її майбутніх проблем у дорослому житті. Завищені вимоги часто небезпечні для здоров'я дитини (відомі випадки, коли діти, відчуваючи, що не виправдали сподівань батьків і засмутили їх, починали заїкатися, у них з'являвся нервовий тик тощо).

Як виховати упевнену в собі дитину?

Дитина має знати, що ви завжди на її боці, завжди прийдете на допомогу.

Немовля, яке довго плаче, а до нього ніхто не підходить, вірогідно, виросте боязкою дитиною.

Батьки, безумовно, мають дати дитині можливість самій вирішувати свої проблеми,  але водночас надзвичайно важливо не кидати її на самоті з труднощами, до яких вона поки що не готова.

Виховуйте самостійність та ініціативу. 2-3-річний малюк, який намагається все зробити сам, але батьки не мають терпцю чекати і роблять за нього, — також ймовірно виросте сором'язливим. Не треба замість малюка вирізати, малювати, клеїти, писати за нього красиві букви, розв'язувати задачі та приклади. Дитина розуміє, що все одно не зможе це зробити краще за вас, то який сенс тоді напружуватися?

Важливо навчити програвати, а також знаходити причини невдачі. Допомагайте зробити позитивні висновки із ситуації. На­приклад, син грає з татом у шашки і програє. Поясніть, що це не тому, що він невдаха чи недостатньо розумний, а тому, що ще багато чого не знає, що перемога приходить до тих, хто багато працює і вчиться нового, а не за принципом "щастить — не щастить".

Хваліть за все нове, що починає робити дитина, навіть якщо в неї не вийшло, — похваліть просто за сміливість, з якою вона почала незнайому справу. Батьки насамперед самі мають вірити у свою дитину. Запитання на кшталт "А в тебе вийде?", "Ти добре подумав, перш ніж починати?", "Навіть я так не зроблю, що вже про тебе говорити?", "Навіщо це тобі?" — навіть активну дитину перетворять на боязку і пасивну.